Як допомогти дітям впоратися з тривожністю під час воєнних дій

1. Не ігноруйте й не ухиляйтесь від запитань, але не лякайте, коли будете відповідати.

2. Пояснюйте, що наша армія захищає нас. У дорослих є план. У вас також є план – обговоріть деталі, що робити в стресових ситуаціях, дайте конкретні інструкції. Поясніть, що ви йдете в більш безпечне місце, проте воно може бути менш комфортним, ніж дім, розкажіть, що зібрали необхідні речі, дайте можливість обрати, що дитина візьме із собою (так вона відчуватиме відповідальність і хоча б мінімальний контроль над ситуацією).

3. Дайте можливість висловити емоції. Скажіть, як самі себе почуваєте (боятися – це нормально, на своєму прикладі покажіть що страх – це ок, ви розумієте дитину, проте не панікуйте й будьте опорою). Потім запитайте в дитини, що вона відчуває, – дайте їй час відкритися, не наполягайте, якщо не хоче говорити.

Обговоріть, що робити із сильними емоціями, і спробуйте зробити це разом: можна плакати, кричати, стискати щось, фізично рухатися (стрибати, ходити), дихати глибоко (глибокий вдих – затримка дихання – видих, для дуже маленьких дітей ще можна дихати так, ніби сильно дмухаєш на квітку). Якщо помітили, що дитина стала панікувати – подихайте разом, випийте ковток води, обійміться. Будьте поруч, дайте знати: як тільки що – ви тут, нехай звертається до вас – вона не одна.

4. Залучайте дитину до вибору того, що будете робити. Давайте вибір із кількох варіантів: будемо дивитися мультик чи помалюємо? Пограємо в цю гру чи в цю?

5. У кожної сім’ї є справи, які ви щодня робили разом – продовжуйте їх робити, це дасть можливість дитині на чомусь концентруватися, трохи поверне відчуття спокою. Якщо ви робили руханку зранку, а ввечері дивилися пізнавальні відео – продовжуйте.

6. Коли слідуєте з дитиною в сховище, поясніть, що кожен герой казок та мультиків проходить випробовування на сміливість і долає різноманітні перешкоди. Пригадайте казки, які читали дитині, мультики, які ви дивилися разом, і згадайте, які там були випробовування. Це допоможе дитині зрозуміти неунікальність ситуації й запустити механізми адаптації.

7. У сховищах холодно або душно, тісно, темно. Але у всіх людей є уява! Пограйте з дитиною в гру “а вигадаймо щось кольорове, щось дивне, щось з вухами й інше”. Так можна зменшити вплив депривації (психічний стан, коли немає змоги задовольняти деякі основні (життєві) психічні потреби достатньою мірою впродовж тривалого часу.

8. Коли лунають вибухи та постріли, а ви в укритті, можна з дитиною уявляти великі крила янголів (фей тощо), що боронять наших воїнів та допомагають їм нас захищати.

9. Коли в дитини виникають запитання, як ми можемо допомогти, – малюйте з малечею малюнки підтримки та публікуйте їх у соціальних мережах. Так дитина побачить і відчує, що вона теж робить щось важливе.

10. Фізичні ігри, дихальні вправи, навчання, вивчення іноземної мови теж допоможуть організму стабілізувати психічну систему після дезорганізації воєнним станом.

Найважливіше: будьте спокійні й разом із близькими, вірте в нашу армію!

ПОРАДИ БАТЬКАМ ПІД ЧАС ВОЄННОГО СТАНУ. ЩО РОБИТИ, КОЛИ ДІТИ ШУМЛЯТЬ, А ЦЕ НЕ ДУЖЕ ДОРЕЧНО?

Важливо пам’ятати – багато дітей мінімум до 6 років не вміють контролювати гучність мови. Центри мови і центри когнітивного контролю в цей період лише продовжують дозрівати. А зараз – реакції дітей можуть взагалі бути зовсім різними. На цей час використайте скарбничку “тихих ігор”.

Ігри, що допоможуть вимкнути гучність:

1. Пульт керування. На подушечках пальців малюємо фломастером «кнопку гучності». Наприклад, на вказівному пальчику – червоним кольором ставимо крапку – голосніше, на безіменному – синім кольором – тихіше. Тренуємося, пропонуємо сказати слово, наприклад, «мама», або ім’я дитини, натискаємо кілька разів на пальчик – Дитина каже слово залежно від «кнопки» та кількості «кліків» голосніше. (Доводимо до найбільшої гучності, а потім, зупиняємо на потрібній). Коли дитина знову говоритиме голосніше, посміхаючись, торкаємося його «кнопки», або просимо, щоб він сам доторкнувся.

2. Граємо в «шпигунів», в мишок і кота (мишка повинна тихееенько, беззвучно пробратися і щось заздалегідь продумане у нас схопити).

3. Диригенти – Змахуємо рукою вгору – і це сигнал інструментам «грати голосніше», рукою вниз – знижуємо гучність, збираємо руку в кулак – мовчання. Даємо можливість дитині теж побути диригентом.

4. Пишемо літери в рядок. Від маленької до великої. (Лики Р, З, Ж) і навпаки, від величезної, до маленької. Просимо дитину дивитися на букви, вимовляти звук, підвищуючи або знижуючи гучність (чим менше буква, тим тихіше звук і навпаки).

5. Кожні кілька годин – 2 хвилини тиші. Призначаємо дитину – головною. коли продзвонить будильник, він подає всім сигнал – Слухаємо тишу.

6. Самі починаємо говорити пошепки. Дитина дзеркатиме нас. Або граємо в «Шепотуньки» – розмови в сім’ї лише пошепки.

7. Складаємо всі голосні голоси у вазу. Вони там не змішуються. Коли хочеться сказати голосно, свій голос потрібно взяти з вази.

8. Пантоміма – гра «в крокодила».

9. Спілкуватися мовою жестів (можна придумати свою сімейну мову, перевірю, чи включили ми його в онлайн курс на EdEre, не пам’ятаю), ця проста «мова», де кожна літера – окремий жест – гарний і для дітей 4-5 років (у нашій сім’ї він переходить із покоління в покоління і він не раз нас рятував).

10. Граємо в оперу – не говоримо, а співаємо (спів сприймається по-іншому).

11. Перетворення. Говоримо, як маленькі ліліпутики, мишки або мурашки (а потім, як велетні чи слони).

12. “Мовчанка” – хто перший скаже слово, той програв.

13. “Передаємо думку на відстані” – вгадати про що подумав, і що сказав.

14. Якщо діти у суперечці діти кричать одночасно – дати всім прапорці, листки паперу з їхніми іменами, будь-які предмети – щоб їх піднімали, коли хочуть «взяти слово».

Для прийому дітей до першого класу батьки або особи, які їх заміняють, надають такі документи:

1. Заяву батьків про зарахування до 1-го класу (з собою мати оригінал документа, що засвідчує особу);
2. Копію свідоцтва про народження дитини (оригінал свідоцтва про народження дитини мати з собою);
3. Медичні довідки: форма – 086-1/0 – довідка про результати обов’язкового медичного профілактичного огляду (листок здоров’я), форма – 063/0 – карта профілактичних щеплень (або довідка ЛКК , якщо немає щеплень);
4. Копію документа, що підтверджує місце проживання (реєстрації) дитини.

Відео посібник для батьків майбутніх першокласників!

Про електронну систему зарахування дітей до першого класу

Доводимо до Вашого відома від 01.03.2020 року можна подавати заявки на зарахування дітей до першого класу за допомогою  електронної системи зарахування дітей до першого класу "school.isuo.org"

Права і обов'язки батьків

(Витяг  із Сімейного Кодексу  України від 10.01.2002 р за № 2947-ІІІ)

Ст. 141 Батько і мати мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі.

Ст. 150 Батьки зобов’язані:

1. Виховувати дитину в дусі поваги до прав інших людей, любові до свого народу;

2. Піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;

3. Забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти; .

4. Поважати дитину. Забороняється будь-яка експлуатація дитини батьками, фізичні покарання та покарання, які принижують гідність дитини.

Ст. 152 Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю.

Ст. 157 Питання виховання дітей вирішуються спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини. Якщо батьки не можуть дійти згоди щодо участі у вихованні, то порядок визначається органом опіки та піклування. У випадку, якщо батьки не підкоряються рішенню органу опіки, то кожен з батьків має право звернутися в суд для вирішення суперечки.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БАТЬКІВ ЗА ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ:

Кодекс про адміністративні правопорушення
ст. 184 ч. 1 Ухиляння батьків від виконання обов’язків по забезпеченню не­обхідних умов життя, навчання і виховання неповнолітніх дітей – попередження або штраф (1-3 неоподатковувані мінімуми). ст. 184 ч.2 Ті ж дії, скоєні повторно протягом року, після накладання покарання -штраф (від 2-4 неоподатковуваних мінімумів).
ст. 184 ч. З Якщо неповнолітній скоїв адміністративне правопорушення у віці від 14 до 16 років, на батьків накладається штраф (3-5 неоподатковуваних мінімумів громадян).
ст. 184 ч. 4 Скоєння неповнолітнім дій, що передбачені Кримінальним Ко­дексом, якщо він не досяг віку кримінальної відповідальності тягне за собою накладання штрафу на батьків (10-20 неоподатковуваних мінімумів). Всі штрафні санкції накладаються тільки в судовому порядку і сплачуються в банківських установах.Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства (ст. 155 Сімейного Кодексу).

·         Батьки не можуть відмовитися від своїх прав та обов’язків, вони можуть втратити їх у судовому порядку.

·         Батьки можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо буде встановлено, що вони ухиляються від виконання батьківських обов’язків по вихованню дітей,не забрали дитину з пологового будинку, жорстоко поводяться з дітьми, є хронічними алкоголіками чи наркоманами, вдаються до експлуатації дитини, примушують до жебракування та бродяжництва (ст. 164 Сімейного Кодексу). Злісне ухилення батьків від виконання обов’язків щодо здобуття їх неповнолітніми дітьми повної загальної середньої освіти може бути підставою для позбавлення батьківських прав (ст. 47 Закону України «Про загальну середню освіту»).

·         У виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя і здоров’я дитини, орган опіки та піклування (виконком) або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини у її батьків (ст. 170 Сімейного Кодексу), Злісне невиконання батьками встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною, що спричинило тяжкі наслідки, – карається обмеженням волі на строк від 2 до 5 років або позбавленням волі на той самий строк (ст. 166 Кримінального Кодексу України). Але допускається поновлення у батьківських правах (спи 169 Сімейного Кодексу України), якщо батьки змінили поведінку, і поновлення в правах є в інтересах дітей.

Десять секретів виховання щасливих дітей

Згідно з дослідженнями, щасливі діти частіше домагаються успіху в дорослому житті в порівнянні з дітьми нещасними. Безсумнівно, усі батьки бажають щастя своїм дітям. І хоча кожний з нас трактує це поняття по-своєму, усі ми намагаємося, щоб наші діти відчували себе зігрітими любов’ю й росли людьми, здатними дарувати любов. Адже це допомагає їм гідно приймати новоявлені труднощі на життєвому шляху. Однак батьки можуть зробити ще щось, щоб діти виросли щасливими.

Як виховувати щасливих дітей

1. Будьте щасливими самі

Згідно з численними дослідженнями, існує чіткий взаємозв'язок між настроєм батьків і дітей. Малюки вміють багато що переймати в батьків, і їхній настрій також. Проявляючи увагу до власного емоційного благополуччя, ви гарантуєте, що дитина буде відчувати позитивні емоції. Дбайте про свої емоційні потреби, приділяючи час відпочинку, релаксації й підтримці стосунків з чоловіком (дружиною) за допомогою романтичних вечорів.

2. Культивуйте здоровий спосіб життя

Дітям, як і будь-якій людині, важливо насолоджуватися сном, фізичними вправами та здоровою їжею. Малюки ясельного віку фізично дуже активні, тому вам треба дати дитині достатньо часу і простору, щоб вона рухалася й залишалася активною. Звертайте увагу також і на потребу малюка в розпорядку дня. Хоча більшості дітей приносять задоволення незаплановані заняття, усе ж краще, коли в них є встановлений розпорядок дня, і діти знають, що буде далі.

Також звертайте пильну увагу на зв'язок між певними продуктами харчування й настроєм вашої дитини. У деяких дітей цукор (і цукровмісні продукти) не тільки підвищує енергійність, а і знижує настрій і навіть провокує агресивну поведінку.

3. Хваліть дитину

Не можна хвалити дітей за все, що вони роблять, хваліть дітей за те, що вони роблять правильно. Але й не примушуйте дитину відчувати, що їй треба досягти суттєвої мети, щоб заслужити ваше схвалення. Важливо, щоб метою виховання був розвиток у малюка мислення зростання. Треба вчити дитину розуміти, що успіх досягається за допомогою наполегливої праці та старанності. Щасливі діти, які мають мислення зростання, уміють досягати успіху та здатні насолоджуватися життям, не надто турбуючись про те, що про них думають інші люди.

4. Підтримуйте з дитиною тісний зв'язок

Дуже важливо, щоб дитина відчувала зв'язок з батьками та іншими членами сім'ї. Дитинство, яке проходить у тісному зв'язку з батьками, сприяє щастю в житті дитини. Малюк відчуває свій зв'язок з батьками, коли знає, що його люблять, розуміють, визнають і хочуть проводити з ним час. Коли ці потреби задовольняються, у дитини не виникають емоційні розлади, спонукання до ризикованої поведінки та гнітючі думки. Продемонструйте малюку свою беззастережну любов і переконайтесь у тому, що він відчуває її й перебуває у щасливому настрої. Ви зможете зміцнити емоційний зв'язок між вами й дитиною, якщо будете якомога частіше брати її на руки, проявляти емпатію у відповідь на її плач, читати та сміятись разом з нею.

5. Прищеплюйте правильне ставлення до успіху й невдачі

Якщо ви дійсно хочете, щоб у дитини була висока самооцінка, постарайтеся зменшити кількість компліментів і дати більше можливостей для засвоєння нових навичок. Саме вміння, майстерність, а не похвала, – це правильна основа для розвитку високої самооцінки вашого малюка. Розвивати самооцінку дитини у віці до чотирьох років дуже легко, оскільки, що б дитина не робила, вона оволодіває новими навичками. Батькам іноді важко дивитись, як дитина перевантажує себе роботою, але треба пам'ятати про те, що дуже мало вмінь даються з першої спроби. І не так важливо, зазнає дитина невдачі чи досягає успіху в будь-якому занятті, головне – вона засвоює вміння, учиться, практикується й набуває правильного ставлення до успіху й невдачі.

6. Дозвольте дитині відчувати себе затребуваною

Щастя дітей і вас як особистості багато в чому залежить від відчуття потрібності, затребуваності. Без цього почуття люди бояться, що їх можуть кинути й забути. У нас є вроджена потреба у приналежності й відчутті власної значущості. Дайте малюку відчути, що він є невід'ємною частиною сім'ї та відіграє в ній значущу роль з раннього віку. Покладайте на дитину відповідальність за виконання домашніх обов'язків і показуйте, як ви відчуваєте в ній потребу. Це дасть дитині відчуття причетності, відповідальності та щастя.

7. Розвивайте почуття вдячності

Згідно з дослідженнями, щастя тісно пов'язане з почуттям вдячності, яке призводить до емоційного благополуччя. Дослідження також показали, що люди, які ведуть щоденні та щотижневі щоденники вдячності, більш оптимістичні і швидше досягають своїх цілей. Хоча маленька дитина ще не може вести щоденник, батькам важливо щодня вчити її бути вдячноюнавіть просто за приємні моменти протягом дня. Щодня приділяйте час на висловлювання слів подяки та прищеплюйте цю звичку своєму малюку.

8. Виховуйте в дитини оптимістичне ставлення до життя

Важливо вчити своїх дітей бути оптимістами з раннього віку. Це вбереже вас, батьків, від численних стресів, коли дитина досягне підліткового віку й не стане вдаватись до похмурого, пригніченого настрою. Згідно зі статистикою, підлітки, які навчені шукати позитив у будь-якій проблемі, рідше впадають у депресію. Оптимізм пов'язаний зі щастям: чим більш оптимістична ваша дитина, тим вона щасливіша. Крім того, оптимісти більш успішні у школі, отримують більше задоволення від сімейного життя й рідше зіштовхуються із тривогами й депресіями.

9. Навчайте малюка бути працьовитим

Батькам важливо виховувати не досконалих, а працьовитих дітей. У батьків, які переоцінюють значення досягнень і досконалості, часто виростають діти, схильні до депресій. Стан тривоги, зловживання алкоголем або наркотиками також зазвичай пов'язані із прагненням до досконалості. Важливо хвалити малюка за старанність, старання, зусилля, а не за досягнутий результат. Так ваша дитина не буде боятись помилок і з більшим бажанням буде робити висновки й навчатись, отримувати нові враження й набувати нового досвіду.

10. Надавайте дитині час для ігор

Час, проведений дитиною у грі, можна порівняти з часом, проведеним дорослою людиною у глибоких роздумах. Граючи, діти вчаться та зростають. Немає правил того, скільки часу малюки повинні проводити у грі. Усе, що ви повинні зробити, це надати дитині можливість повноцінно грати й рости щасливою людиною.

Поради батькам учнів

 щодо складання державної підсумкової атестації

За матеріали журналу «Практика управління закладом освіти» №4 квітень 2017р.

До складання

o       Знайомтеся з порядком проведення державної підсумкової атестації учнів.

o       Зв'яжіть бажання дітей щодо вибору навчальних предметів, з яких вони складають державну підсумкову атестацію. Переконайтеся, що вибирає ваша дитина правильний.

o       Почніть готувати свою дитину до державної підсумкової атестації заздалегідь, інакше не будьте заявленими.

o       Поділіться з дитиною своїм досвідом складання іспитів.

o       Пам'ятайте, що дитина може сама вибирати час для підготовки до ДПА.

o       Будьте готові, не лише послухайте плани відповіді дитини на запитання ДПА, а ще щось підказати їй.

o       Стежте за тим, щоб ваша дитина почала займатися заняттями та відпочинком (наприклад, 40 хвилин навчання, 10 - відпочиває).

o       Не забудьте, що дитині передодні ДПА потрібно змінити: ввести після закінчення заняття прогулятися на свіжому повітрі, прийняти душ, раніше лягти спати.

o       Підтримайте дитину. Це додасть її переваги у своїх силах.

Під час складання

o       Будьте впевнені у значенні вашої дитини.

o       Не хвилюючись, тому що зайве хвилюванням, поважаючи не лише вас, а й дитину, вона відчує ваш неспокій.

o       Не відволікайте дитину телефонними дзвінками, вона сама вам зателефонує!

 Після складання

o       Підтримайте дитину незалежно від результатів ДПА.

Порадьте, як раціонально розподілити час, готуючись до ДПА з інших навчальних предметів.

Вчимося робити уроки

(Методичні рекомендації батькам другокласників)

Весь день з'їдають уроки. Вони, немов хижаки, вітають малюків улюблених ігор, спілкування з друзями, прогулянок з близькими людьми. Поступово вирішуючи дитяче життя, домашні завдання, врешті-решт, створюють важливу потребу, майже покарання. Це вже небезпечно, якщо від розпачувати лише один шлях до небажання вчитися.

Звідси висновок: витрата учнем незначної величини часу на підготовку уроків - сигнал неблагополуччя - явище ненормальне та неприпустиме.

То як бути з часом?

Які причини тривалого, невідступного, розпачливого та безпомічного сидіння для виконання домашнього завдання?

Спробуй відповіді на ці запитання.

Чітке встановлення часу для заняття

Задайте малюнок для уроків ... Хто з вас не знає, що часто може бути копіюється і тривалій процес. Тому з перших днів навчання дайте відчути маленькому школярику: яка б не була надворі погода, яка б цікава передача не йшла по телебаченню, які б приємні гості не надходили з візитом - уроки були зроблені та зроблені добре.

Тому дуже важливо виробити звичку до ретельності занять, якщо ти встановити час для їх виконання та розпочати роботу завжди в один і той самий час. Малюк має тверду засвоєність: відступити за допомогою цих правил можна лише через якість нагляду за звичайними обставини.

Погодьтеся, якщо ми хочемо привчити дитину мити шию або чистити зуби, щоренку день за днем невблаганно змушуватимемо її робити доти, поки процедура не стане звичкою. Навряд чи ми відкладемо уміння на зручний для дитини час і, звичайно, завжди зуміємо наполягти на кожну.

Але куди зникає батьківська непохитність, коли справа стосується уроків?

Люблячі мами і тата найчастіше втрачають свою владу і підкоряються синові чи доньці, бажання яких стають головними. Зателефонували - і можна півгодини побачити з іншого, показують цікаві мультфільми - ще на тришечки відкладемо заняття, друзі клічуть на вулиці (гуляти ж потрібно!) - і батьки дозволяють перенести уроки «далі».

Що ж виходить? Сумна картина. Малюк береться до роботи пізно, до того ж утомлений, сильно збуджений, розсіяний і у стані «цейтноту». Добре, якщо він встигне хоч як-небудь виконати уроки на завтра, щоб прийти в школу ледь підготовленим.

Хочете знати, до чого призводить подібне поводження з домашнім зав­данням? Будь ласка: виховує в школяра ставлення до уроків, як до справи другорядної, посередньої. То чи варто дивуватися, якщо незабаром у пер­шокласника виникнуть невдачі у такій «незначній» справі як навчання.

Повага до розумової праці

Безумовно, правильно роблять ті батьки, які з перших шкільних днів дають зрозуміти дітям: уроки за своєю важливістю знаходяться на одно­му рівні із найсерйознішими і найважчими дорослими заняттями, що потребують зосередженості. Не треба приховувати своєї поваги до ро­зумової праці першокласника, а навпаки, намагайтеся всіляко демонст­рувати її. Повірте, дитина зуміє гідно оцінити це.

Якщо раніше у малюка не було справ, котрі дорослі не могли б перервати або зовсім скасувати за власним розсудом, то тепер він навчається; йому не можна заважати працювати, не можна турбувати без потреби, не можна шуміти. Тому телевізор вимкнений або його дивляться в іншій кімнаті, при­глушивши звук, ходять тихо, розмовляють неголосно. Будьте певні: навіть страшенний пустун і «непосида» стане менше вертіти головою, підхоплюва­тися і відволікатися, якщо переконається в повазі до його розумової праці.

Сталість робочого місця

Хтось може заявити: «Яка різниця, де учню готувати уроки? Аби було

зручно сидіти і ніхто не чинив перешкод, ось і все». Виявляється, різниця є.

Справа в тому, що у будь-якої людини (а в дитини тим більше), ви­робляється установка не тільки на певний час, але і на певне місце для роботи. Коли вона зміцнилася, буває достатньо сісти за звичний стіл, як виникає бажання швидше взятися до роботи.

Тому правильно роблять у тих сім'ях, де на початку навчання ку­пують не тільки необхідні шкільні речі, але й письмовий стіл із поли­цею для книжок. Якщо житлові умови цього не дозволяють, треба виділити дитині якесь постійне місце, щоб вона могла завжди тримати там книги і зошити, не перекладаючи їх туди-сюди залежно від потреб домашніх.

Як облаштувати робоче місце школяра

Письмовий стіл краще поставити далі від батареї парового опален­ня, але не зовсім далеко від вікна. Не під кватиркою, але так, щоб її мож­на було час від часу тримати відчиненою. Адже свіже повітря необхідне для розумової праці.

Дуже важливо правильно підібрати стіл і стілець. Якщо дитина суту­литься — затримується її інтелектуальний розвиток, тому що крово­носні судини передавлені і мозок недоодержує кисню. Крім того, суту­ла постава погіршує настрій, створює передумови до депресії. До того ж, згорблена людина просто некрасива. У Японії, наприклад, із сутули­ми навіть не вітаються, вважаючи їх нечемними.

Намагайтеся, щоб світло від лампи падало на письмовий стіл зліва, тоді ручка не відкидатиме тіні.

А за уроки садовити малюка треба не голодним, але щоб він і не переїв.

Включення в роботу

Зізнайтеся чесно, чи із задоволенням ви займаєтеся важкою, необ­хідною, але не занадто захоплюючою справою? Звичайно, ні. І най­важчим виявляється початок — період включення у роботу. Змуси­ти себе взятися за неї, а потім виконувати з повною віддачею непро­сто навіть дорослому. Ми відтягуємо час, знаходимо якісь, нібито потрібні, справи, аби віддалити неминуче заняття, і тільки накопи­чуємо внутрішнє роздратування. А потім, уже взявшись до роботи, витрачаємо сили: не стільки на неї, скільки на подолання свого не­вдоволення. Проте, усім прекрасно відомо, поступово роздратуван­ня згасає. Ми втягуємося у справу і вона проходить без примушування, без насильства над собою, найчастіше навіть з цікавістю: нуд­не стає захоплюючим.

Подібне відбувається і з дітьми. Початковий період роботи для них важкий і неприємний, а вольових ресурсів у малюків значно менше, ніж у дорослих.

Тому включення в роботу — це та стадія виконання домашнього завдання, яка вимагає серйозної уваги батьків із перших місяців шкільно­го життя дитини.

Подивіться, як ваші діти беруться за уроки, скільки часу проходить із моменту сідання за стіл до тієї хвилини, коли справді починається робо­та. Мабуть, хвилин п'ятнадцять, а буває і набагато більше.

Чому? Дитина відволікається. Звичайно в маленького школяра існує кілька приводів для відволікання.

Один із них, на перший погляд, діловий. Спочатку треба знайти по­трібний підручник чи зошит, потім заточити олівець. Раптом виявляєть­ся, що в ручці скінчилася паста, а лінійку залишив у класі. Потім з'ясо­вується, що завдання з математики забув, треба подзвонити товаришу. Час йде, а робота не почалася.

Буває і так, що малюк зовсім не виявляє ніяких зовнішніх ознак діяльності, а просто сидить, дивлячись у підручник. Можливо, він міркує над розв'язанням важкої задачі? Швидше за все, просто не вклю­чився в роботу, або мріє про щось приємне, або байдуже дивиться в одну точку.

Третій привід — гра. Навіть всівшись готувати уроки, малюк лег­ко може загратися, побачивши на столі олов'яного солдатика, який залишився з учорашнього дня, деталі конструктора, іграшкову ма­шинку.

При цьому в гру малюк втягується непомітно для самого себе. Спо­чатку треба було відсунути солдатика, щоб він не заважав відкрити зо­шит. Солдатик упав. Хотів підняти його, але на очі потрапила машинка. Миттєво виникла думка: посадити солдатика в машинку. У результаті заняття скінчилися, почалася гра.

У будь-якому із цих випадків процес включення в роботу перери­вається і щоразу доводиться починати наново. Якщо часті відключен­ня стають звичайною справою, готування уроків так і не виходить із початкової стадії і перетворюється в щоденні ненависні, але неминучі тортури.

Чи можна позбавити маленького трудівника страждань? Звісно!

Створіть звичку — «пусковий механізм», відпрацюйте незмінний порядок підготовки до виконання домашніх завдань. Перед заняттями приберіть зі столу все зайве і приготуйте тільки необхідне для роботи. Визначте постійне місце для кожного предмета. Домовтеся: усі до­поміжні речі, якими доведеться користуватися (лінійку, гумку, олівець та інші дрібниці) — класти праворуч від себе. Підручники і зошити — ліворуч. Те, що сьогодні вже не знадобиться, одразу вкладати в порт­фель, якщо це потрібно наступного дня в школі, або прибирати в чітко визначене місце: ящик столу, на поличку. І так щодня.

Спробуйте. Правила прості, але вони обов'язково допоможуть швид­кому переключенню уваги дитини від інших занять - їжі, гри, читання — до навчальної діяльності.

Тривалість безупинної роботи

Не поспішайте засмучуватися. Виявляється, тривалість безупинної роботи в цьому віці — дуже важлива обставина. Недарма шкільне на­вчання передбачає десять-п'ятнадцять хвилин перерви після кожних со­рока або сорока п'яти хвилин занять.

Що ж відбувається, коли напруження більш тривале? Першокласник просто перестає засвоювати матеріал. А справа тут не в його бажаннях, а в його можливостях. Малюк дуже хотітиме виконати вимогу мами або тата, він може сумлінно сидіти і дивитися в книгу, намагаючись запам'ятати правило, і нічого не вивчити. Він може старанно переписувати вправу і робити при цьому усе більше помилок.

Чому? У шести-семирічних дітей ще недостатньо сформована довіль­на пам'ять, здатність до тривалого зосередження і до розумової напруги. Малюку обов'язково потрібний відпочинок. І не просто перепочинок, а розминка з рухами. Причому в домашніх умовах втома звичайно настає швидше, ніж на уроці. Адже в класі види роботи постійно змінюються, відбувається взаємодія між вчителем і учнями, виникають динамічні паузи... Вдома ж дитина залишаєть­ся наодинці з книгою і зошитом. Отже, і перерви в домашній роботі треба робити частіше. Тридцять хвилин зосередженості — п'ятнад­цять відпочинку.

«Як бути з часом? Як його планувати?» — запитаєте ви. Здібна са­мостійна дитина готує уроки швидко. Проте і вона має трудитися в пер­шому класі мінімум півтори години, у другому — дві, а в третьому — три години вдома.

Можливості дитини

Але, безумовно, потрібно враховувати можливості малюка, його особливості і ступінь труднощів завдання. В одних дітей вже через двад­цять хвилин роботи помітно збільшується кількість помилок, вони ста­ють неуважними. Це значить, що спочатку їм варто робити перерви частіше, через кожні двадцять хвилин, і потроху збільшувати безпе­рервність роботи, додаючи три-п'ять хвилин. В інших малюків висна­ження настає ще швидше, але не в усіх видах роботи однаково. Припус­тимо, нелегко дається читання, і вже після десяти-п'ятнадцяти хвилин можна побачити ознаки втоми: букви плутаються, слово ніяк не скла­дається, язик «заплітається»... Що стосується математики, праці, малю­вання, малюк може із задоволенням працювати і тридцять хвилин, зовсім не нервуючи і не дратуючись.

Що ж робити турботливій мамі в цьому випадку? Звичайно, по-різному дозувати час роботи. Читання припиняти раніше, ніж настане втома і буквар почне викликати негативне почуття. У малюванні зовсім не робити перерви, тому що там, де дитина відчуває задоволення, сто­млюється вона не скоро.

І ще кілька порад, як раціональніше розподілити час уроків. Якщо малюк швидко втомлюється, нехай починає зі складнішого; якщо ви­тривалий — із легкого. Вірші вчити в будь-якому випадку краще на­прикінці заняття. Бажано через годину-півтори прочитати вивчене напам'ять або навіть переписати від руки, щоб розвивалася моторна пам'ять.

Якщо не розв'язується задачка, не засмучуйтеся: нерозв'язане най­краще розвиває мислення. Груба помилка — робити щось за дитину. Міркуванням, малюнком, схемою, маніпуляціями з предметами спро­буйте наштовхнути її на правильну думку, підведіть до правильної відповіді.

Підтримуйте свого малюка, не забувайте про його можливості. Май­те на увазі, що дитина майже завжди хоче виконати ваші вимоги! Її відмо­ва, негативна реакція, як правило, викликана неможливістю їх виконання.

Темп діяльності

Ще одну дуже важливу річ необхідно враховувати батькам при вико­нанні їхньою дитиною домашнього завдання: темп діяльності.

Ви, звичайно, помічали: ті самі операції за умови однакового рівня підготовки різні діти роблять з різною швидкістю. Що робити мамі, якщо син повільно пише, повільно відкриває зошит і закриває книжку, якщо в нього значні проміжки між окремими діями? Звичайно до­машні виснажують бідолаху даремно: чим більше підганяють, тим сильніше він нервується; частіше помиляється, знову і знову пере­робляє вправи. Втома стрімко накопичується, а швидкість роботи неухильно сповільнюється.

Вихід простий: треба терміново вчити малюка свідомо контролюва­ти темп своєї діяльності. Починати найкраще з таких завдань, які він сам може оцінити, де кінцевий результат очевидний, наприклад, із письма, малювання або праці. Головне, щоб робота поділялася на частини, тоді кожний етап піддається критичному аналізу. Під час письма на початку навчального року зручно контролювати рядок, далі фразу або абзац. У малюванні — зображення окремих предметів або початковий начерк, ескіз, штрихування.

Але перш ніж задати малюку потрібний темп, неодмінно точно ви­значте його можливості. Інакше можна поставити нездійсненне завдан­ня і отримати зворотний результат.

Замість досягнення успіху малюк втратить віру в себе, його дії ста­нуть хаотичними, нецілеспрямованими.

Давайте проаналізуємо повсякденне заняття першокласника. Дити­на сіла писати палички. Робить вона це повільно, але зовсім не тому, що лінується. Вона просто боїться помилитися, тому всю увагу звертає на правильність роботи й керувати швидкістю не може. Справді, завдання перед малюком поставлене важке:

• потрібно дотримуватися відстані між паличками, їх однакового, заданого зразком розміру;

• потрібно не випускати з поля зору орієнтири — горизонтальні і вертикальні лінії зошита;

• потрібно «малювати» палички не сильно, якщо надавити — папір рветься, але і не слабко — зовсім нічого не видно.

Бачите, скільки різних цілей, скільки усього доводиться контролюва­ти дитині. А дії до автоматизму ще не доведені. Як же вчинити мамі, яка сидить поруч і прекрасно розуміє, що за такої швидкості на писання паличок піде весь час, відведений на уроки? Треба навчати дитину кон­тролювати свої дії в часі. 

Пам'ятка для батьків майбутнього першокласника

Правило1. Не повідомляйте дитину одночасно в першому класі та в секції або гурток. Сам початок шкільного життя вважається важливим стресом для дітей. Тому, якщо заняття музикою та спортом створюються необхідною частиною виховання, почніть вести дитину в ці гуртки за рік до початку навчання або з іншого класу.

Правило2 . Комп'ютер, телевізор і будь-яке заняття, яке вимагає значного зорового завантаження, мають тривати більше років на день - так вважають лікарі-офтальмологи та невропатологи у всіх країнах світу.

Правило3. Впродовж першого року навчання ваша людина потребує підтримки. Дітина не лише формує стосунки з однокласниками й вчителями, але й уперше розуміє, що з нею самою хто хоче дружити, а хто - ні. У той самий час у маляті створити свій власний погляд на себе. Якщо ви хочете, щоб з ним виросла спокійна і впевнена у себе людина, - обов'язково хваліть! Підтримуйте, не лайте за неакуратність у зошиті. Усе це - дрібниці порівняно з тим, що від нескінченних докорів і покарань ваша дитина не буде вірити у себе.

Кілька коротких правил

1.Показуйте дитині, що її люблять такою, якою вона є, а не за якісь досягнення.

2.Не можна ніколи (навіть у пориві гніву )говорити дитині, що вона гірша за інших.

3.Треба чесно й терпляче відповідати на будь-які її запитання.

4.Намагайтесь щодня знаходити час, щоб побути наодинці зі своєю дитиною.

5.Учіть дитину вільно спілкуватися не тільки зі своїми однолітками, але й із дорослими.

6.Не соромтесь підкреслювати, що ви пишаєтеся своїм малюком.

7.Будьте чесні в оцінках своїх почуттів до дитини.

8.Завжди говоріть дитині правду, навіть коли вам це невигідно.

9.Оцінюйте тільки вчинки, а не її саму.

10.Не домагайтеся успіху силою . Примус – найгірший варіант морального виховання . Примус у сім’ї порушує особистість дитини.

11.Визнайте право дитини на помилку.

12.Думайте про дитячий «банк» щасливих спогадів.

13.Дитина ставиться до себе так, як ставляться до неї дорослі.

14.І взагалі,хоч інколи ставте себе на місце своєї дитини, і тоді ви краще зрозумієте, як її виховувати.

Дітина  готова до навчання в школі  , якщо вона влаштовує такі навігації: 

У пізнавально-інтелектуальній сфері:

- самостійно і повною мірою керує знаннями про себе та членів своїх родин, знає своє місто (села), державу;

- невимушено спілкується з однолітками;

- самостійно стежити за своїм зовнішнім виглядом, за порядком у власних речах та іграшках;

- здійснює самоконтроль і самооцінку власних вчинків;

- виявляє пізнавальний інтерес до явища природи, суспільних подіїв;

- розуміє навчальні завдання, визначає способи їх виконання;

- можна обирати самостійно тему для розповіді, уважно слухає й запам'ятовує спринт на слух;

- знайома з буквами, має розвинену мову;

- у її активному словнику 4-5 тисяч слів;

- виявляє бажання отримувати математичну інформацію;

- читає цифри, виконує елементарні розрахунки;

- розрізняє геометричні форми та геометричні фігури;

- групує та класифікує предмети за певними ознаками: кольором, величиною, формою іншого.

У сфері фізичного розвитку:

- вільно володіє базовими основними рухами: ходьба, біг, стрибки, кидання та метання іншого; вправами з рівноваги;

- виявляє фізичну якість у процесі рухової діяльності: гнучкість, спритність, швидкість, силу, витривалість, міцність;

- охоче і вправно виконує рухові дії, пов'язані з різними видами діяльності (слухання, самообслуговування, зображення діяльності, гігієнічні процедури);

- керує технікою спортивних вправ;

- виявляє достатню координацію рухів, орієнтується в просторі, зберігає рівновагу в статичному положенні, в процесі переміщення та під час виконання рухомих дій;

- вільно адаптується до умов зовнішнього середовища, вміст доцільно використовувати власний руховий досвід відповідно до природних умов та наявного фізкультурного обладнання, предметів побудови;

- виявляє наполегливість у досягненні певних результатів, прагнення удосконалювати власні рухові можливості;

- повідомлення про важливість важливості загартовування, правильного харчування, виконання фізичних вправ, забезпечення гігієнічних норм, правил безпечної поведінки;

- охоче взаємодіє з однолітками, організовує спільні рухові дії, ігри; виявляє толерантність, повагу, здатність надавати допомогу товаришу, раді раді досягнення однолітків та власників.

У  ставленні до рідної природи:

- має стійкий пізнавальний інтерес до явища природи, виявляє позитивне емоційне ставлення до природи рідного краю;

- має уявлення про основні об'єкти природи (сонце, повітря, вода, грунт) їх властивості, значення для людей;

- вміст орієнтується в рослинному та тваринному світах найближчого природного оточення;

- розуміє взаємозв'язок між об'єктами природи, встановлює залежність між сезонними та природними явищами: може розказати не лише про те, чому відбувається зміна періоду року, чому на землі падає дозвіл, а й з'являється причина таких цікавих явищ, як весело , туман, віхола, град;

- повідомляти про необхідність дбайливого ставлення до природи;

- управляє навігаційними методами пошуку та огляду рослин та тварин; виконує посилення трудових доручень (поліє квітки, доглядає домашніх тварин);

- підтримується правила екологічно безпечної поведінки;

- дбає про збереження свого здоров’я та оточуючих людей.

У художньо-творчій сфері:

- уміє емоційно відгукуватися про прояви естетичного в житті та мистецтві, висловлювати власні думки почуття про красиве у всьому довкола її;

- вміст самостійно створювати художні образи засобами виразності різних видів образотворчої діяльності (зображення, ліплення, конструювання);

- управляє різноманітними технічними прийомами роботи з різними матеріалами за допомогою різних засобів (за уявою, зразком, за пам'яттю);

- проявляє ініціативну творчість, самостійність у художній діяльності, прагне до оригінальних рішень.

Десять заповідей для мами і тата майбутнього першокласника

 • Починайте «забувати» про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посилити роботу вдома, визначте коло її обов'язків. Працюй це м'яко: «Який ти в нас великий, ми можемо домовитись про те, щоб помити посуд».

 • Визначте загальні інтереси. Ми можемо бути пізнавачами інтересів (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (повідомлення про сімейні проблеми).

 • Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуючись у сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той інший продукт).

• Не лайте, а тим більше - не виховуйте дитину в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини.

 • Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.

• Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення – запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) – нехай розповість, що більше всього сподобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що вам це цікаво.

• Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не згасне.

• Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачити світ очима іншого – основа для взаєморозуміння.

• Часом хваліти вашу дитину. На скарги про те, що щось не станеться, відповідають: «Обов’язково вийде, лише потрібно ще розглянути». Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно лише допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.

• Не будуйте ваших взаємін з дитиною на заборону. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз - фундамент шанобного ставлення до вас тепер і в майбутньому.

ВПРАВИ для розвитку пізнавальних процесів

майбутніх першокласників

Особливо важливі, готуючи шестиліток до школи, звертають увагу на рівень розвитку пізнавальних психічних процесів (сприймання, увага, мислення, мовлення, пам'ять, уява), які допомагають дитині під час формування навчальної діяльності, яка має відношення та забуває характерних особливостей.

Дані наукових досліджень свідчать, що інтелектуальний розвиток дитини відбувається в роки вікового дозування. За результатами зарубіжних досліджень, удосконалення пізнавальних процесів здійснюється менше ніж 25% до шести років, 50% - до восьми років, 75% - до 12 років від загального розвитку, що вказує на велике значення ролі дитинства в інтелектуальному розвитку дитини. Психологи вважають, що на етапі розумного становлення особистості школяра батькам слід акцентувати увагу на розвитку пізнавальних процесів дитини та вдосконалити їх за допомогою спеціальних вправ.

Вправа для розвитку точності сприймання

Батькам пропонується упродовж кількох секунд продемонструвати дітям створення чи малюнок, на якому зображений вісім листочків жовтого та зеленого кольорів, і створити наступні запитання перед дитиною:

• Яких листочків більше - жовтих чи зелених?

• Всього листочків більше, ніж менше п'ять?

Батьки упродовж кількох секунд, демонструють дитині створення чи малюнка, на якому зображено 12 кульок трьох кольорів. Кульки однакові за розміром. Перед дитиною ставити завдання відповіді на запитання:

• Яких кольорів кульки?

• Яких найбільше?

• Яких найменше?

Вправа для розвитку обсягу та переключення уваги

Батьки пропонують дитині уважно переглядати кімнату та знаходити предмет предметів: які мають геометричні фігури (коло, квадрат, трикутник, прямокутник); які мають певне забавлення (червоне, зелене також); які виготовлені з матеріалів (дерево, пластмаса, скло, метал).

Вправа для розширення та звучання уваги

Гуляючи, батьки можуть запропонувати дитині уважно розглянути вітрину магазину (продуктового, канцелярського, промислового). Потім пропонується перелічити побачені у вітрі предмети. Батько говори слово «вітрина», а дитина створює побачену річ і так по черзі. Потім вправа проходить у зворотному порядку: від найменшої інформації переходять до цілого. 

Вправа на розвиток слухової вербальної пам'яті

Батькам пропонується прочитати дитячий список із 12 не пов'язаних між собою слів:

Гора, голка, троянда, кішка, годинник, пальто, книга, вікно, пілка, правда, нога, ваза.

Дитина записує або створює все те, що запам'ятала.

Вправу можна модифікувати, запропонувавши дитині 12 слів, які мають різне емоційне забавлення: канікули, радість, вікно, дерево, парта, війна, крейда, сміх, горе, бійка, сонце, кров.

Батьки визначають кількість відкритих слів та їх емоційне забавлення, що може бути додатковою інформацією про емоційний стан дитини.

Вправа на розвиток асоціативної пам’яті

Батьки зачитують дитину 12 слів і просять її уявити собі образ, що відображається із кожним словом. Завдання дитини - створити у уявному діячі ланцюжок поділу, кожному наступному зображенні, що відображається зі словом, мав би зв'язок із попереднім ім'ям. Бажано, щоб створити оповідання чи маленьку історію.

Набори слів: дерево, верблюд, повітря, квітка, майданчик, краватка, кіно, справедливість, директор, камінь, ключ, терези.

Вправа на розвиток кліматичності та ерудованості дитини

Батьки дають дитині завдання:

• назвати три слова, що починаються з букв м, г, д;

• назвати чотири тварини на букву с;

• назвати чотири ягоди на букву к;

• назвати п'ять міст на букву р;

• назвати три квітки на г чи на м;

• назвати чотири держави на букву а;

• назвати шість імен на букву в.

Вправа про розвиток творчого мислення

Батьки пропонують дитині три слова, не пов'язані між собою за змістом. Наприклад, озеро, олівець, ведмідь або весна, дерево, вікно. Дітям потрібно скласти якнайбільше речень із цих слів.

Вправа для розвитку логічного мислення

Для проведення цієї вправи потрібен набір лістівок. Батьки кладуть перед дитиною кількома листівоками зворотного боку. За бажанням дитина бере одну з них і починає свою розповідь у вигляді казки чи гумористичної оповідання, але обов'язково включає те, що відображається на листівці. Потім естафета передається іншому членовому роду. Той, хто продовжує розповідати, обов'язково включає зображення до своїх листівців. Ця вправа сприяє розвитку логічного мислення.

Вправа про розвиток мовної діяльності

Батьки пропонують дитині набір слів: театр, кіно, магазин, мандрівка в іншій країні, що може бути використано для складання невеликих оповідань. Отримавши тему, дитина може розкрити її таким чином, щоб повністю бути розкритою змістом вибраного слова.

Вправа на розвиток уяви

Дитини зачитує початок речення, наприклад: «Я пішов (ов) до ванної кімнати приєднатися, відкрив (в) кран і тут раптом ...» Завдання дитини - скласти якомога більше варіантів її закінчення. Варіанти повинні містити в собі описи незвичних, іноді фантастичних поділів. Ця вправа розвиває здатність швидко та легко породжувати найнесподіваніші засоби розробки фантазій та сміливо поєднувати їх із повсюдненними подіями.